День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу відзначається щороку 18 травня, у річницю депортації 1944 року. Започаткований 12 листопада 2015 року постановою Верховної Ради. Тією ж постановою ВР визнала депортацію кримськотатарського народу актом геноциду.
14 травня в бібліотеці пройшов відеоперегляд "Трагедія незнищенного народу"




Весна буяла. Природа ігнорувала війну, яскрава зелень радувала
очі, а напоєне пахощами квітів повітря вмикало інстинктивне бажання
жити. У цей час – вранці 18 травня 1944 року – у домівки кримських
татар прийшли люди зі зброєю. Понад 32 тисячі бійців військ НКВС
обходили усі помешкання кримських татар і оголошували ультиматум:
у найкоротший час взяти все необхідне, дітей і немічних старих,
повантажитися на вантажівки і під конвоєм їхати до залізничних
станцій. Так почалась депортація. Жінок, дітей, інвалідів війни,
ветеранів та людей похилого віку зігнали до товарних вагонів, та
ущент заповнивши їх переселенцями, відправили за кілька тисяч
кілометрів від рідної домівки. Сталін прагнув знищити всі сліди
присутності кримських татар і в наступних переписах населення
заборонив будь-які згадки про кримських татар.
До четвертої дня 20 травня 1944 року кримських татар у Криму
не стало.
Ця акція була результатом, підписаної Сталіним 11 травня 1944
року, постанови Державного Комітету Оборони №5859сс про
організацію депортації кримських татар.
За перші три роки після переселення від голоду, виснаження і
хвороб померли, за різними оцінками, від 20 до 46% всіх
депортованих.
Переважну більшість кримських татар перевезли до так званих
спецпоселень – оточених воєнізованою охороною, блокпостами і
огороджених колючим дротом територій, які скоріше нагадували
трудові табори, а не поселення мирних людей.
У 1948 році Москва визнала кримських татар довічними
переселенцями. Ті, хто без дозволу НКВС виходив за межі свого
спецпоселення, наприклад, щоб провідати родичів, наражалися на
небезпеку 20-річного ув'язнення. Такі випадки траплялися.
Протягом 1950-х і 1960-х років татари боролися за своє право
повернутися на історичну батьківщину, в тому числі за допомогою
демонстрацій в узбецьких містах.
Поступово кримським татарам вдалося домогтися розширення
своїх прав, однак неформальна, але від цього не менш сувора заборона
на їхнє повернення до Криму, діяла аж до 1989 року.
За чотири наступних роки на півострів повернулася половина всіх
кримських татар, що жили тоді в СРСР – 250 тисяч людей.
Новим викликом для кримських татар стала анексія Криму
Росією в березні 2014 року. Дехто з них під тиском переслідувань
покинув півострів. Іншим російська влада сама заборонила в'їзд на
півострів, в тому числі лідерам цього народу Мустафі Джемілєву і
Рефату Чубарову.
У 2006 році курултай кримськотатарського народу звернувся до
Верховної Ради України з проханням визнати депортацію геноцидом.
Парламент своєю постановою визнав цей злочин і встановив 18 травня
Днем пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу.
18 травня Україна вшановує пам'ять жертв депортації кримських
татар та відзначає День боротьби за права кримськотатарського
народу.