Ваш подвиг будемо пам*ятати

      Не багато лишилось в нас ветеранів Великої Вітчизняної Війни.На жаль  час не лікує їх і їхні спогади про війну ,ось в селі Куяльник живе  відомий на весь район ветеран Степан Іванович Моісеєнко  дуже добрий і поважний вчитель - винахідник, ми не раз писали   про його поранення на війні , життя після війни. 19 березня Степану Івановичу виповнилось 92 роки він вже погано  бачить і дуже погано чує, але 30 березня зустрів бібліотекарів за роботою в своїй тепличці.  Коли б ми до нього не завітали  він завжди зустрічає нас с гумором .Тетяна Григорівна дружина Степана Івановича розповідала нам спогади Степана Івановича про війну. Побажаємо їм всього найкращого здоров*я,спокою  частіше зустрічатись з дочкою і онуками.                                                                                          

       Другий ветеран якого ми провідали 30 березня була Валентина Прокопівна Бабій їй виповнилось також 92 роки 31 січня .Валентина Прокопівна весело зустріла нас,показала серветки зв*язані крючком в шапочці теж зв*язаної своїми руками прочитала напам*ять  новий вірш який вона вчила напередодні:                                                                                                                                                                                    ...Простите нас, что мы еще живем,

               Что топчем землю, воздух потребляем,
               Благополучье ваше оскорбляя,
               Мы ничего взамен не отдаем.
               Простите нам морщины, седину,
               Что ноют по ночам сердца и души,
               Что не забудем мы никак войну--
               И тем покой ваш иногда нарушен.
               Простите нас за то, что ордена
               Хоть раз в году мы все же надеваем,
               Что нас в живых оставила война,
               И мы вам о себе напоминаем.
               Что входим в транспорт часто невпопад,
               Когда вы так удобно там сидите,
               И место уступать ну кто ж нам рад?
               Сидите, милые, а лучше нас… гоните.
               И  не сердитесь, скоро мы уйдем,
               Вы нас совсем немного потерпите,              
               Простите нас, что мы еще живем.
               И совесть свою спящую простите».                                                                                          

 
        хочеться відповісти на вірш віршом:                                                                         Простите нас, родные старики,
(В семье большой бывают дураки),
И слезы свои горькие утрите.
Вы нас совсем немного потерпите, 
И совесть нашу спящую простите.
И я прошу: «Живите Вы, живите!
И души черствые почаще, Вы, будите,
Надев сегодня Ваши ордена!
(И Вам к лицу ведь ваша седина). 
Простите нас, пожалуйста, простите!
Лицо Вы к внукам снова поверните,
И о войне той страшной расскажите,
Пускай запомнят Ваши имена!
Пускай гордится Вами вся семья!
Наденьте, милые, свои Вы ордена!